НАТАЛЬЯ СИДОРАК
Я не писала вже тобі давно...
для Д.М.
Я не писала вже тобі давно...
Чому? Не знаю. Просто не писала...
Завісив сірим дощ рядном вікно...
А може просто слів не вистачало
Сказати: «Я люблю...»?
Бо все одно
Ти знов заснеш в обіймах темноти
Настільки рідний... І такий далекий...
Думками рвала сірість на шматки!
Я сумуватиму, неначе той лелека
На чужині...
Та ти мені прости
Той сум і навіть ту палку любов,
Яка дає мені натхнення жити!
Для мене ти – неначе в тілі кров,
Що зігріває... Дай мені любити.
Без слів. Без обіцянок.
Знов і знов
Протягне день тонесенькі нитки
Поміж людей, зв’язавши дві долоні...
Я подихом зігрію крізь зими
Легеньку паморозь, що вкрила твої скроні...
Я просто жінка...
І мені потрібен ти...
10/02/14
© Copyright: Наталья Сидорак, 2014